Будь-які збіги з реальністю – випадкові
Цифровий друк, відео, інсталяція в просторі, 2017
Хромакей або «зелений екран» – це фон, що використовується у кіно-індустрії, де нові реальності створюються
за допомогою технологій комп'ютерної графіки. Коли ми дивимось кіно, ми все ще сподіваємося, що зображені
у ньому фантастичні пейзажі існують насправді, а вогонь від вибухів насправді обпалює. Часто, здогадуючись
про використання хромакею, ми відчуваємо, що нас дурять. Така реакція обумовлена не тільки тим фактом,
що пропонована картинка не є правдивою, але більше тим, наскільки сильно симуляція намагається запевнити
у власній реальності.

Виставка «Будь-які збіги з реальністю – випадкові» відбулася у галереї «Артсвіт» (Дніпро).

Проєкт складався із трьох частин.
Перша частина базується на моєму проєкті 2016 року «Хромакей».

Хромакей («зелений екран») це поняття, яке прийшло у життя й у мову з сфери кіновиробництва із розвитком цифрових технологій. Це певний фон, на якому можливо зобразити будь-що за допомогою комп'ютерних програм.

Коли початковий ентузіазм щодо можливостей у створенні нових реальностей схлинув, його у людській свідомості замінили тривога та недовіра. У часи фейкових новин та пост-правди, коли ми не можемо бути повністю впевнені, що те, що навколо нас, є реальним, «зелений екран» став найбільш очевидним та демонстративним симулякром. Дивлячись кіно, ми все ще сподіваємося на те, що прекрасні пейзажі
і фантастичні машини, які нам показують на екрані, є справжніми, а спецефекти є насправді грандіозними,
а трюки - ризикованими. Проте, коли ми помічаємо або інтуїтивно здогадуємося про присутність хромакею,
ми почуваємо себе обдуреними та обуреними тим, наскільки сильно симуляція прагне переконати нас в тому, що вона реальна.

Цей проєкт є серією відомих фотографій подій, які вплинули на світову історію та наші життя, культуру, суспільство та людей навколо. Це зображення війн, революцій та катастроф. Фотографія – це медіум, який вражає насамперед тим, що ми яскраво усвідомлюємо реальність зображених подій. Атомний вибух у Нагасакі, спалені напалмом діти В'єтнаму, линчування у Америці 30-х років – усі ці події насправді відбулися у нашому минулому, та реальні люди, такі ж, як ми, брали у них участь. Розуміння цього робить ці фотографії у нашому сприйнятті трагічно серйозними та важливими. Ми поважаємо ці події, для нас вони священні. Віртуально поміщуючи ці події на «зелений екран», я переношу їх із сфери реальності у область реальності кіно – від повного усвідомлення їх правдивості до абсолютного сюрреалізму. Ця дія має на меті виявити справжню суть цих подій – те, що подібні речі взагалі не мали ніколи статися, бо вони є неприродними, або ж навіть анти-природними. Теракти, погроми та разом з ними лицемірні політичні ігри за всіма законами гуманізму та здорового глузду без сумніву не мають існувати. Головна мета цієї роботи – зняти із цих подій вуаль значущості у сприйнятті глядача, піддати критиці те, що ми згодні і навіть приймаємо сам факт їх можливого повторення.

Проєкт «Хромакей» був реалізований як частина фестивалю молодого мистецтва «Non Stop Media VIII» у 2016 році в Харківській Муніципальній галереї.

Також у цю частину включений 4-канальний відео-колаж із відео-фрагментів, взятих із різних відкритих онлайн-ресурсів. В ньому документальні кадри відомих історичних подій змішані із кадрами з голівудських блокбастерів, таким чином, що кордон між історичною реальністю та вимислом стає майже непомітним.
У другій частині експозиції я йду ще далі й демонструю саму непевність реального життя. Колажі відображують глибоку розгубленість, яка супроводжує сучасну людину у світі, що існує на стику реальності та «спецефектів»,
що їх транслюють масмедіа, реклама та пропаганда. І якщо хромакей в кіноіндустрії є формою обману та ілюзії,
і ми приймаємо це – то в повсякденному житті ми конструюємо нашу реальність самотужки, керуючись власною волею, щось ігноруючи, щось заміщуючи симуляціями, а подекуди і повністю занурюючись в уявні світи.

У цій частині також є 5-канальний відео-колаж, в якому я скомпілювала кадри із відомих телевізійних шоу, музичних концертів й новин із відео повсякденного життя, які справжні користувачі виклали на Youtube. В ній
я демонструю, як реальність телебачення намагається імітувати «реальне життя», у той час як саме це «реальне життя» все більше втікає від самого себе, прагнучи перетворитись на тв-шоу.
І третій крок, який я запропонувала глядачеві здійснити разом зі мною у цій експозиції – кімната тотальної непевності – у якій кожен може уявити собі та створити будь-який світ навколо себе.
Made on
Tilda