Going to the Strawberry Fields
Відео, об'єкти, інсталяція, 2019
Strawberry Fields Forever – пісня групи «Beatles», одна з найбільш визначних поп-композицій ХХ сторіччя.
Джон Леннон написав її в пам'ять про місце, де він провів дитинство. «Strawberry fields» – так називався сирітський притулок із великим садом, куди він приходив грати з друзями. У масовій культурі «полуничні поля» стали метафорою певного ідеального місця, куди можна втекти від навколишньої реальності, і де можна сховатися від усіх негод. «Полуничні поля» – це прекрасна утопія. Досконалий світ, у якому можливо все,
що завгодно.

Сьогодні «полуничні поля» доступні для кожного – їх відвідування перетворилося на атракціон. За допомогою цифрових технологій стало можливим виробляти утопії у промислових масштабах за незначних витрат ресурсів. Індустрія кіно на чолі із «фабрикою мрій» – Голівудом – досі головний гравець цього ринку. Вона вкладає мільйони у розвиток CGI эфектів та комп'ютерної графіки, щоб отримувати мільярдні прибутки від тих, шукачів відпочинку, укриття та яскравих емоцій. Хромакей («chroma key» або «green screen») – одна з таких технологій кіновиробництва. Це фон зеленого кольору, на якому може бути «намальований» будь-який візуал. Але водночас це поняття, яке давно увійшло в культуру та мову як символ ірреальності, ілюзорності та симулятивної природи рукотворних кіносвітів.

З кожним роком «зелений екран» відвойовує все нові території на знімальному майданчику, поступово заміщуючи собою реальні локації, реальні об'єкти, реальні тіла та обличчя акторів. «Зелений екран» більше
не прагне створювати те, чого не існує насправді – він покликаний замінити реальність кращою її версією.
Так, наприкінці 2018 року студія «Disney» оприлюднила тізер-трейлер до їх майбутнього live-action перезапуску класичного мультфільму «Король Лев». Однак у тому, що побачили глядачі, «живого» не знайшлося нічого – усе було намальоване на комп'ютері з використанням «зеленого екрану», віртуальної реальності та засобів motion capture. Багато хто побачив у цьому певний новий маніфест цифрових технологій. Про те, що наша реальність уже недостатньо реальна. Що технології більше не симулюють, більше не плодять фантоми. Вони конструюють
з нуля нову реальність – таку ж, як оригінал, тільки краще - яка може стати такою, як ти забажаєш, варто лише простягнути руку. Навіщо мріяти про полуничні поля, якщо можна на них назавжди оселитися?

Зелений колір є кольором «хромакею» та надії. Це обіцянка нової реальності, потенціал її виявлення.
Як порожнеча, яка водночас містить у собі все, що завгодно, та ніщо. Нескінченність можливостей, кожна з яких може бути втіленою – так само, як і жодна з них. Але як часто ми приймаємо можливе за дійсне? Як часто ми готові відмовитися від справжнього? У гонитві за кращою версією самих себе – себе ж і відкинути – заради «полуничних полів», які малює наша уява на зеленому екрані? Аби пізніше дістатись до них і не знайти серед зеленої трави жодної полуниці?

Проєкт реалізовано у рамках персональної виставки в Dymchuk gallery (Київ).
Made on
Tilda