Чесно кажучи
Партисипативний проєкт у Instagram-stories, 2020
Проєкт створений у рамках міжнародної цифрової резиденції «Woven Network», яка поєднала 7 мисткинь з України, Шотландії, Англії, Польщі та Швеції для дослідженя та переоцінки використання цифрових інструментів, матеріалів та практик віддаленої колаборації. Проєкт можна також переглянути на онлайн-виставці резиденції.
У часи пандемії, коли весь наш звичний образ життя було зруйновано, більшість з нас стикнулися із величезним стресом, для багатьох це призвело до розладів психіки та депресії. Хоча реальний масштаб проблеми визначити досі важко, адже не так багато людей їх визнають. Коли майже все і всі перейшли в онлайн, сила та вплив соцмереж, таких як Інстаграм, надзвичайно виросли – і так само наша потреба представляти себе через них у найкращому світлі, тому, що фізично це робити ми не мали змоги. Так ми дізнались, що за період карантину всі наші знайомі вивчили десятки мов, здобули сотні нових навичок, пройшли численні онлайн-курси, чудово провели час із сім'єю та нарешті добряче відпочили. Тоді як ми самі могли втратити роботу, інфікуватися, втратити близьких, пережити домашнє насильство, панічні атаки, страх, відчай, фрустрацію, суїцидальні думки або навіть спроби.

Цей нав'язливий образ карантинного життя, яким його нам являє Інстаграм і яке, нам здається, мають всі люди навколо, окрім нас самих, змушує нас думати, що з нами щось не так, та відчувати себе ще більш самотніми. І неможливість висловити ці почуття – через сором, страх знецінення та нерозуміння, або з будь-яких інших причин, що заставляють нас замовчувати самих себе – отруює наше існування ще більше.

Проєкт має на меті надати людям майданчик для висловлення їх справжніх відчуттів під час пандемії, де вони можуть поділитися своєю чесною карантинною реальністю. Задля того, щоб наголосити – почувати себе погано це нормально, а особливо в часи подібних нещасть, бути слабким, наляканим, бути у відчаї це нормально – і також нормально говорити про це, ділитися цим і отримувати допомогу. Якщо ти не скажеш – ніхто не почує і не зможе допомогти тобі. І що більше ти ховаєшся, тим більше ти можеш загубитись. Це спроба надихнути людей вийти на світло, щоб побачити, що вони не самі.

Це діючий проєкт, у якому люди діляться своїми особистими історіями – про почуття та думки, про фактичну карантинну реальність, те, про що вони не наважились би розмовляти публічно. Ці історії перетворені у формат історій Instagram, які з'являються у стрічці як втручання фактичного образу життя під час локдауну до прикрашеної реальності соцмережі.
Якщо ви хочете поділитися власною історією, будь ласка, заповніть цю просту форму.
Made on
Tilda